що таке ушу на твою думку???

Автор:
Опубликовано: 1446 дней назад (14 июня 2013)
Блог: Ушу
Рубрика: Без рубрики
0
Голосов: 0
цікаво знати, як ти розумієш зміст цієї назви бойового мистецтва "ушу"
Почему Вы выбрали заниматься УШУ? | Эта ужасно колдовская "Ци".
0 # 14 июня 2013 в 02:20 0
Так і розумію: "Бойове мистецтво")))
Але на мою думку російською "Воинское искусство" якось краще звучить) і змісту більше))
Багато хто обзивають бокс(не в образу, бо не все так погано - в кожній спільноті є порядні люди), та інші види мордобою, бойовим мистецтвом, а насправді бойове мистецтво - це дуже широке поняття, яке не обмежується лише вмінням "махати руками і ногами в правильному напрямку" )))
Це шлях, шлях самовдосконалення, терпіння, розвитку, як морального, так і фізичного, і дууже великої кількості роботи))) і т.д і т.п.... :)))
0 # 14 июня 2013 в 02:20 0
Це гармонія руху та життя=)
0 # 16 июня 2013 в 05:01 0
Бойове УШУ-це вид єдиноборства який навчає захищати себе і тих хто цього потребує й завдавати потужного удару ворогові (ворогам)!:)
0 # 18 июня 2013 в 14:38 0
Визначити, що таке Ушу, досить складно. Якщо на Заході Ушу сприймається або як бойове мистецтво, або як спорт або оздоровча гімнастика, то для Китаю це щось більше.
У різні періоди історії до Ушу відносили методи бою, способи оздоровлення і лікування, медитативну і духовну практику, народні святкові ритуали, циркові уявлення і танці в наслідування твариною, навіть дихальну гімнастику. Але найголовніше, у всі часи Ушу сприймалося як “чудове і витончене”, як “сокровенне мистецтво” (мяо і сюань шу).
Воно реалізовувалося в “натхненному ударі” (шень цюань), дарувало дійсну майстерність” (чжень гунфу), “благу потужність” (де). Нескладно відмітити, що все це як би якийсь священний “від Неба даний характер” Ушу.
Не випадково сьогодні в традиційних школах про заняття бойовими мистецтвами говорять: “вправлятися в досягненні майстерності” (лянь гун), в протилежність спортивним секціям, де просто “тренуються”. Все це лише підтверджує звязок традиції Ушу з духовними і релігійними системами.

Ушу послужило витоком і, одночасно, матрицею для всіх бойових мистецтв Східної Азії. Саме у Китаї знаходиться коріння карате і дзюдо, айкидо і корейського хварандо, японського сумо і вєтнамського вьетводао. Отже, вивчаючи китайські бойові мистецтва, ми можемо бачити як би “праформу” японських, корейських, вєтнамських і навіть деяких індонезійських бойових систем.
Правда, не все сьогодні голосно заявляють про це. Але факт залишається фактом - навіть в такому чисто японському виді бойових мистецтв, як карате, спочатку назви прийомів і комплексів були запозичені з Китаю.

Якщо японські бойові мистецтв розповсюджувалися в світі по “офіційній лінії, і зростанню їх популярності до цих пір сприяє продумана державна політика, то китайське Ушу проникало в інші країни перш за все через общини китайців - емігрантів. Саме від них Захід дізнався про китайський Ушу.

Оскільки зарубіжні китайці відбувалися, в основному, з Півдня Китаю, а багато хто був до того ж членами таємних суспільств, то для позначення бойових мистецтв став застосовуватися термін, що поширений в цьому середовищі і є синонімом ушу, - гунфу. Унаслідок особливостей транскрипції його звучання дещо спотворилося, і мир дізнався про бойове мистецтво кунфу.
Спочатку на Заході кунфу викладали в основному китайці, трохи пізніше до них приєдналися і європейці. Довгий час таке викладання носило досить безсистемний характер, а під кунфу подразумевалісь не стільки власне китайські бойові мистецтва, скільки всі ті способи бою і оздоровлення, які не попадали під чітку систему карате.
Природно, не обійшлося без створення нових “стилів і “шкіл”. Більшість з них була відвертими підробками під східну екзотику, але деякі виявилися вельми вдалими винаходами, хоч і мало дотичними з китайською традицією. Наприклад система бою, створена Чи Брюсом вважається кунфу.

Про китайські бойові мистецтва заговорили ще в 60-х рр. XX-го століття, але справжній бум наступив приблизно з початку 70-х рр., коли стало стрімке рости число залів для заняття кунфу.

Спочатку кунфу сприймалося лише як антитеза або доповнення до карате -

“ще краще”, як писали про нього західні журнали типу “Inside Kungfu” і “Karate”. Цікаво, що довгий час Захід взагалі не знав, як називаються китайські бойові мистецтва, тому з’явилася назва “Китайський бокс”, а відомий популяризатор бойових мистецтв, Ед Паркер взагалі писав про китайський карат.

Ситуація помітним чином змінилася в кінці 70-х. Саме тоді стали виходити перші, хай недостатньо професійні, але пізнавальні роботи по історії і духовній традиції Ушу, що потіснили бульварну літературу про “смертельні торкання і енергетичні удари”. Так поступово ставало ясно, що Ушу - явище вищого порядку, ніж просто бойова практика.